вівторок, 23 лютого 2021 р.

  Перлина української літератури. 

Книга-ювіляр 2021 року.

(До 110-річного ювілею від створення драми-феєрія «Лісова пісня»)

           Інші будуть співці по мені,

           Інші будуть лунати пісні,

Вільні, гучні, одважні та горді

Поєднаються в яснім акорді

           І полинуть у ті небеса,

           Де сіяє одвічна краса,

Там на їх обізветься луною

Пісня та, що не згине зо мною.

         Драматургія Лесі Українки справедливо вважається вінцем її творчості. Схильна до філософських і громадських спорів вона дуже цінувала діалектику думки. І в ідейних конфліктах між її героями та героїнями відчувається відлуння подій і явищ, що хвилювали поетесу.

         Володіння багатьма мовами та цікавість до народного фольклору, історії та звичаїв дозволяло Лесі легко перевтілюватися та вільно відчувати себе в усіх віках та серед різних народів. Вміння глибоко і самостійно мислити відкрило перед поетесою можливості перетлумачувати давно знайомі людству образи і легенди.

         З початку двадцятого століття драматична поема стає провідним жанром Лесі Українки. Один за одним з’являються твори, яким, як підкреслив Академік Олександр Білецький, належить чільне місце не лише в українській літературі, а й загалом у «європейській драматургії початку XX віку»: «Одержима» (1901рік), «Вавілонський полон» (1903 рік), «На руїнах» (1904 рік), «В катакомбах» (1905 рік), «Кассандра» (1907 рік), «Руфін і Прісцілла» (1908 рік), «У пущі» (1909 рік), «Бояриня» (1910 рік), «Лісова пісня» (1911 рік), «Оргія» (1913 рік).

         Не зважаючи на те, що події відбуваються в інших краях і в давні часи, проблеми, які поетеса підіймала у цих творах, суголосні устремлінням сучасників поетеси. Леся прославляє раба-неофіта, який йде «… за волю проти рабства…», художника Річарда Айрона, який відстоював свободу творчості, адвоката Мартіана, який живе і бореться за для загального блага. Самозречення, відмова від особистого, боротьба і мужність - ось риси, які прославляє Леся Українка.

         Не применшуючи значення «чужодальніх» творів, підкреслимо, що саме «Лісова пісня» є вершиною творчості Лесі Українки.

         Ще п’ятирічною дівчинкою Леся почула розповідь про Мавку – витворену народною фантазією лісову красуню. Через багато літ, вже написавши драму-феєрію «Лісова пісня», поетеса у листі до матері зізналася: «Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш? – у дядька Лева Скулинського… Видно вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» - я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік».

         В основі «Лісової пісні»  лежить соціальна тема викриття дрібновласницької моралі, користолюбства та розрахунку. Мавка постає символом високої духовності, втіленням авторських мрій про людину вільну, прекрасну, з ясним «огнем в душі». Покохавши Лукаша, простого сільського хлопця, дивно граючого на свирілі, Мавка не може жити без нього. Вона залишає фантастичних мешканців лісу і йде до людей. Тут спостигає її гірке розчарування. Мавці чужі і незрозумілі грубі егоїстичні риси обивателів, з якими їй довелося зіткнутися. Її чиста свята любов до Лукаша була ображена і зневажена.

         Леся Українка розкриває все низьке і вульгарне в людях, але при цьому показує, що благородні прагнення не залишаються неоціненими. Як би підкріплюючи свою думку, що не все в світі людей гідно осудження. Створивши образ старого дядька Лева, його благородними рисами поетеса додала контрасту з бездушністю і користолюбством жалюгідних обивателів – матір’ю Лукаша та його дружиною Килиною. Дядько Лев - мудрий і чуйний старий – відчуває могутні творчі сили природи і гаряче любить її.

         Мавка ж, зазнавши страждань і переможена прозою життя, не втратила віри в те, що майбутнє за такими, як вона: «Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає…»

         Багата образна мова, якою написаний твір, оригінальне трактування слов’янської міфології, майстерне використання народнопісенних засобів при розкритті внутрішнього світу персонажів, розмаїття ритміки – все це переконливо засвідчує, що «Лісова пісня» є перлиною в усій українській літературі.

         Драма «Лісова пісня» вперше була поставлена 22 листопада 1918 року в Київському драматичному театрі, і далі починає свій тріумфальний похід до читача, глядача та інших цінувальників культури. За свої 110 років драма пережила величезну кількість постанов у різних театрах світу, отримала підтримку та набула популярності у різних народів (була навіть перекладена бенгальською мовою).

         У 1936 році український композитор Михайло Скорульський створив балет «Лісова пісня», вперше поставлений у 1946 році в Києві. У 1957 році відбулися прем'єри опери «Лісова пісня» українського композитора Віталія Кирейка у Львові і оперній студії Київської консерваторії. У 1961 році у Великому театрі СРСР відбулася постанова балета «Лісова пісня» композитора Германа Жуковського (лібрето М. Габовича, постановники О. Тарасова, О. Лапаурі) і майже одночасно прем'єра кінофільму «Лісова пісня» за постановою режисера Віктора Івченка, знятого на кіностудії ім. Олександра Довженка. У 1976 році вийшов короткометражний мультиплікаційний фільм «Лісова пісня» за постановою режисера Алли Грачової знятий на кіностудії «Київнаукфільм». У 1981 році вийшов український фільм-казка «Лісова пісня. Мавка» знятий на кіностудії ім. Олександра Довженка за постановою режисера Юрія Іллєнка. У 1987 році український композитор Мирослав Волинський написав оперу «Лісова пісня», прем'єра якої відбулася у Кам'янці-Подільському на фестивалі «Опера в мініатюрі» у 2017 році.

         Відомо ще про зйомку 3D мультфільму «Мавка. Лісова пісня» і розробку комп’ютерної гри «The Forest Song». Таким чином можна побачити, що драма «Лісова пісня» стала справжнім народним твором.



Немає коментарів:

Опублікувати коментар