«Я- відмінник».

         Шановні батьки молодших школярів! До Вашої уваги пропонуємо посібник «Я-відмінник», який охоплює основний матеріал початкової школи з української мови, математики, природознавства, читання та ведення зошита. Поступовий перехід від початкового рівня до базових знань дозволяє працювати з посібником однаково продуктивно і в першому класі і в четвертому класі.

         Творчі завдання, цікаві розповіді, інформація для допитливих дозволить глибше ознайомитися з темою, що вивчається. Ви, шановні батьки, самостійно, без надмірних зусиль, зможете допомогти вашій дитині виконати домашнє завдання і оцінити рівень її знань.

         Успіху Вам у цій нелегкій праці!

Веселий і радісний Нестайко.

(До дня народження Всеволода Нестайка)

    Наприкінці січня Україна відзначає день народження улюбленого дитячого письменника Всеволода Нестайка.

Нестайко – унікальне явище в історичній долі української книжки: він єдиний з прозаїків, які писали тільки для дітей, півстоліття залишається не лише найчастіше друкованим, а й найбільше читаним і реально затребуваним.

    Твори письменника ввійшли до шкільної програми і відзначені численними преміями та нагородами.

    Дитинство у Всеволода Нестайка було дуже нелегким. Він рано лишився батька, малим хлопчиком пережив страшений голод на Україні, бачив страхіття війни. На його очах фашист вбив його товариша. Дуже багато його товаришів загинули в страшному Бабиному Яру.

    Дуже тяжке дитинство, а ось книжки, звернені до наших дітей дуже веселі і радісні. Чому так? Не тому, що він в них як би по-новому пережив своє дитинство, подарував своїм читачам те, чого сам у дитинстві не мав.

    Твори улюбленого письменника перекладені двадцятьма мовами. За його книгами поставлено багато фільмів. За рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г.К.Андерсена, як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.

    «Я вірю в добро. Вірю в людську порядність». Ці слова В.Нестайка, по суті, розкривають його творче кредо. Бо саме щира дитяча віра добра в людині та повсякчасне очікування цього добра і складають основу того світлого оптимізму, що ним так вирізняється творчість письменника.

    Можна тільки позаздрити дітям,  які вперше візьмуть в руки книжки Всеволода Зіновійовича Нестайка: їх чекає багато відкриттів та дивовижних зустрічей. 

    В нашій бібліотеці творчості Всеволода Нестайка присвячена постійно діюча виставка, яка користується постійним великим попитом читачів.

«Сумлінний майстровий».

(до дня народження Антона Павловича Чехова)

    Антон Павлович Чехов - всесвітньо відомий російський письменник, прозаїк, драматург, лікар, Почесний академік Імператорської Академії наук з розряду красного письменства - народився 29 січня 1860 року у місті Таганрог Катеринославської губернії. Піспя навчання у грецькій школі Антон поступив до Таганрозької гімназії. У гімназії формувалося його бачення світу, любов до книг і театру; тут він отримав свій перший літературний псевдонім - «Чехонте», яким його нагородив вчитель Закону Божого Федір Платонович Покровський; тут почалися його перші літературні та сценічні досліди.

    В Таганрозькому театрі Чехов вперше побував у 13 років і невдовзі став пристрасним шанувальником сценічного мистецтва. Під час навчання у гімназії Чехов видавав гумористичні журнали, в яких вигадував підписи до малюнків, писав оповідання і сценки. Перша драма «Безотцовщина» була написана ним в 18 років також під час навчання в гімназії.

    Антон Павлович Чехов створив понад п'ятсот різних творів багато з яких стали класикою світової літератури. Особливу увагу звернули на себе «Степь», «Скучная история», «Дуэль», «Палата № 6», «Дом с мезонином», «Душечка», «Попрыгунья», «Рассказ неизвестного человека», «Мужики», «Человек в футляре», «В овраге», «Детвора», «Драма на охоте».Чехов один з найвідоміших драматургів світу. Його твори перекладені більш ніж на сто мов. Його п'єси, особливо «Иванов». «Чайка», «Три сестры» і «Вишнёвый сад», на протязі більше ста років ставляться в багатьох театрах світу.

    Чехов великий письменник-подвижник, людина рідкісної мужності, який уособлює собою вищу моральну силу мистецтва. Натхнений художник, який скромно називає себе «сумлінним майстровим». Чехов залишив вражаючі з досконалості і навіть в чомусь загадкові за впливом на нас твори. Його об’єктивний реалізм пронизаний найтоншими душевними рухами здібний викликати художнім зображенням майже ілюзії дійсного життя. Фінали його оповідань, як правило не завершені до кінця, залишаються відкритими, а думка завжди закінчена, завжди висловлена  до кінця.

    Про постійно зростаючу славу російського генія мудро сказав Лев Толстой: «Достоїнство творчості Чехова полягає в тому, що воно зрозуміло і споріднене не тільки кожному росіянину, але й кожній людині взагалі. А це головне».  

До річниці бою під Крутами.

На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих...


На Аскольдовій Могилі
Український цвіт —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.


На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...


На кого завзявся Каїн
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.


Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх

    Бій під Крутами це одночасно і слава і ганьба. Слава тих воїнів, які затримали ворога і тих воїнів, які поклали своє життя захищаючи рідну землю. І ганьба  тих воєначальників, які кинули своїх воїнів без допомоги.

   Перед київським загоном стояла задача затримати ворога  хоча б на добу і вони затримали. Як казали учасники подій при відступі один загін геть забули, і він потрапив прямо до ворога. А в загоні тому були студенти, які ще і воювати не вміли, а тому потребували пильної уваги воєначальників. А їх залишили, і це ганьба. А може була і зрада, про яку пише поет у своєму вірші…  

Довгий шлях до мети.

(До 70-річчя Леоніда Каденюка)

    Леонід Костянтинович Каденюк-український льотчик-випробувач 1-го класу, космонавт, генерал-майор авіації, перший і єдиний астронавт незалежної України, народний депутат України 4-го скликання, Герой України, Народний посол України, Президент Аерокосмічного товариства, радник Прем’єр-Міністра та Голови Державного космічного агентства України, Почесний доктор Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича-народився 28 січня 1951 року у селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області.

         У 1967 році після закінчення середньої школи зі срібною медаллю він вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків і у 1971 році отримав диплом льотчика-інженера за спеціальністю «Пілотування і експлуатація літальних апаратів». Далі працював льотчиком-інструктором в своєму училищі. У 1976 році Леонід раптово пройшов ретельний відбір і був зарахований до загону радянських космонавтів.

          В історії подвигу Леоніда Каденюка вражає цілеспрямованість. Більше 21 року Леонід Костянтинович йшов до своєї мети-побувати у космосі. За цей час він отримав диплом і кваліфікацію «льотчик-випробувач» у Центрі підготовки льотчиків-випробувачів (1977 рік),  кваліфікацію космонавта-випробувача (1977-1979 роки),  проходив підготовку космонавта-випробувача групи багаторазової космічної системи «Буран» (1977-1983 та 1988-1996 роки), працював льотчиком-випробувачем Державного науково-дослідного інституту Військово-повітряних сил СРСР, у 1989 році закінчив Московський авіаційний інститут — літакобудівний факультет, за спеціальністю інженер-механік, пройшов інженерну та льотну підготовку за програмою «Буран», як командир корабля, брав участь у відпрацьовуванні глісади зниження та заходження на посадку космічного корабля «Буран» на літаках МІГ-31 та МІГ-25. (1988- 1990 роки), за повною програмою пройшов підготовку, як командир транспортного корабля «Союз-ТМ» (1990-1992 роки), пройшов відбір до групи космонавтів Національного космічного агентства України (1995 рік) та підготовку в NASA до космічного польоту на американському космічному кораблі багаторазового використання «Колумбія» місії STS-87 як спеціаліст з корисного навантаження.

         Під час підготовки до космічних польотів та в процесі випробувальної роботи Леонід Каденюк пройшов унікальні інженерну та льотну підготовку. Вивчив космічні кораблі «Союз» «Союз-ТМ», БТКК «Буран», Орбітальну станцію «Салют», та частково  Орбітальний комплекс «Мир», американський БТКК «Space Shuttle».

          Брав участь у розробці та випробуванні авіаційно-космічних систем, у їх ескізному та макетному проектуванні, а також у льотних випробуваннях систем. Літав на більше ніж 50 типах та модифікаціях літаків різного призначення, в основному — на винищувачах, а також на американському тренувальному літаку Northrop T-38.

         За час підготовки до космічних польотів пройшов підготовку з проведення наукових експериментів на борту космічних літальних апаратів у найрізноманітніших напрямках: біологія, медицина, метрологія, екологія, дослідження природних ресурсів Землі із космосу, геологія, астрономія, геоботаніка. Готуючись до польоту у космос, із квітня по жовтень 1996 року працював науковим співробітником відділу фітогормонології Інституту ботаніки імені М.Г.Холодного НАН України.

         22 березня 1983 року наказом Головнокомандувача ВВС відрахований із загону космонавтів СРСР у зв'язку з розлученням із дружиною . «Моє земне життя до космосу відношення не має» - сказав майбутній космонавт та зміг добитися відновлення у лавах космонавтів. 25 жовтня 1988 року зарахований до групи космонавтів 929-го державного науково-випробувального інституту імені В. П. Чкалова ВПС СРСР.

         Політ у космос Леонід Костянтинович Каденюк здійснив не на БТКК «Буран», де міг стати командиром корабля, а на БТКК «Space Shuttle» у складі місії STS-87  і став першим космонавтом (астронавтом) незалежної України. Політ тривав 15 діб 16 годин 35 хвилин та 1 секунду. У лабораторному модулі «Spacelab» проводилися наукові експерименти у галузях астробіології, фізики та матеріалознавства. Цікаво, що на 27 листопада—9 добу польоту був запланований перший зв'язок з Україною. Вперше з космосу громадянин України вів діалог саме зі своєю державою. Каденюк виконав усі заплановані експерименти з рослинами, крім того – продемонстрував у космосі державні символи нової України – прапор та гімн. Леонід Костянтинович згадував: «Кожну вільну хвилину я і мої колеги використовували для спостереження і фотографування Землі та космосу. Такі заняття були найулюбленішими, а я вважав їх ще одним вражаючим і надзвичайно цікавим експериментом на борту «Колумбії».

    Після повернення з космосу Леонід Костянтинович Каденюк займав різні державні та громадські посади, обирався народним депутатом України, ініціював створення українського загону космонавтів працював над розвитком авіаційно-космічної галузі. За що отримав високі державні нагороди у тому числі зірку Героя України № 4. На жаль  Леонід Костянтинович рано пішов з життя.

         А для українців Леонід Каденюк назавжди залишиться першим космонавтом незалежної України і одним з символів ракетно-космічної галузі України, яка нажаль зараз занепадає, але ж і це мине, і Україна знову буде посилати у космос своїх синів.

    В нашій бібліотеці з інформацією про політ Леоніда Каденюка у космос ви можете ознайомитись за виданням «Дорога в космос».

Льюїс Керрол.

         Чарльз Лютвидж Доджсон-англійський письменник, математик, логік, філософ, діакон і фотограф-народився 27 січня 1832 року у селі Дарсбері графства Чешир у великій сім’ї приходського священика. Чарльз добре навчався в школах, виявив здібності до математики і богословія та його було зараховано у Крайст-Черч, один з найбільш аристократичних коледжів при Оксфордському університеті. Після закінчення коледжу став читати лекції з математики в Крайст-Черч і згідно уставу прийняв духовний сан діакона. Писати короткі оповідання та вірші Чарльз почав ще під час навчання у коледжі, відсилая їх у різні журнали під псевдонімом «Льюіс Керрол».

         Казку «Аліса в країні чудес» Льюїс Керрол видумав під час прогулянки на човні з юними друзями своїх сестер Едіт, Аліси і Лоріни Лідделл та на їх прохання. Цю казку люблять діти та дорослі. На неї посилаються фізики і філологи, математики і психологи, Лінгвісти і філософи. Про неї написани сотні статей та досліджень, есе, книг. По ній поставлені п’єси, зняти кінофільми і мультфільми. Казку ілюстрували сотні художників, включаючи Сальвадора Далі. Число перекладів книги також рекордно-більше ста.

         В передмові до свого перекладу «Аліси» польський письменник Мацей Случинський написав про книгу: «… це не тільки чудова казка про дітей, але й шедевр описання діяльності людською підсвідомості. Це, мабуть, єдиний випадок в історії писемності, коли один і той же текст містить дві цілковито різні книги: одну для дітей і одну для дуже дорослих людей. «Аліса» для дорослих є, другим поряд з «Поминками по Фіннегану», шедевром, ключовою думкою якого є аналіз людського мислення, зануреного в сон».

         «Аліса в країні чудес», «Аліса в Задзеркаллі» та поема «Полювання на Снарка» є найбільш відомими у світі з творчості Льюїса Керрола. Роботи Чарльза Лютвиджа Доджсона в області математичної логіки також залишили помітний слід, випередивши свій час.

Голокост-трагедія Всесвіту.

         Сьогодні день пам’яті Голокосту. Про це треба знати і це треба пам’ятати.

         …Бабин Яр у Києві, Дробицький Яр у Харкові, Аушвіц, Белжець, Собібор, ось далеко не повний перелік місць масового винищення єврейського населення в роки другої Світової війни. А разом з євреями, циган, поляків, росіян, українців.

         У серцях сімей загиблих ці рани не загояться ніколи. Тільки у Бабиному Яру тільки за півтора місяця було розстріляно сто тисяч людей, включаючи дітей та старих.

         Нацисти стверджували, що німець-це вища раса, а євреї та інші нації становлять загрозу германському суспільству і тому підлягають знищенню.

         У концтаборах було розстріляно та задушено у газових камерах шість мільйонів людей. Багато пам’ятників жертвам нацизму встановлено по всьому світу. Багато людей ризикуючи своїм життям спасали від смерті євреїв.

         «Хто спасає одне життя, спасає увесь світ»- такий напис на медалі, якою нагороджуються праведники світу». Серед них ім’я Оскара Шиндлера, Рауля Валленбурга, Миколи Кисельова та інших! Нема геноциду проти «когось», геноцид завжди проти всіх.

         Це треба пам’ятати, щоб ніколи знову ми не були ані жертвами, ані катами.

 

Куїнджі

         Архип Іванович Куїнджі – видатний український та російський живописець–пейзажист і педагог - народився 27 січня 1842 року в селищі Карасу Маріупольського повіту Катеринославської губернії.

         Хлопчик рано втратив батьків і виховувався у тітки і дядька по батьківській лінії, за допомогою яких вивчився грецької граматиці і деякий час відвідував міське училище. Та вчився він погано, але ж багато малював.  Архип з дитинства почав робити і один з його роботодавців, побачивши малюнки Архипа порадив йому поїхати в Крим до живописця І.К.Айвазовського. Так Архип на деякий час потрапив на роботу до Айвазовського. Але ж невелику допомогу з живопису він отримав лише від молодого родича Айвазовського.

         Після невдалих спроб вступу до Академії мистецтв та написання картини «Татарська сакля в Криму», яку він виставив на академічній виставці, Рада Академії мистецтв удостоїла Куїнджі звання вільного художника, та на його прохання в Академічну раду йому було дозволено скласти іспити з головних і спеціальних предметів для отримання диплома. У 1870 році, отримавши звання некласного художника, він з третьої спроби став вільним слухачем Імператорської Академії мистецтв. У цей час він познайомився з художниками-передвижниками, в числі яких були Іван Крамськой і Ілля Рєпін. Це знайомство мало великий вплив на творчість Куїнджі, поклавши початок реалістичному сприйняттю ним дійсності.

    Під впливом ідей передвижників Куїнджі створив такі роботи, як «Осіннє бездоріжжя» (1872 рік), за яку він отримав звання класного художника, «Забуте село» (1874 рік), «Чумацький шлях в Маріуполі» (1875 рік). У цих картинах переважала соціальна ідея, прагнення висловити свої громадянські почуття, тому вони були написані в темних похмурих кольорах. Всі ці роботи були виставлені в рамках виставок Товариства передвижників і мали великий успіх. Про Куїнджі і його роботи заговорили, і він, повіривши в свої сили, перестав відвідувати заняття в Академії.

         Архип Іванович Куїнджі став видатним живописцем і створив багато відомих робіт, серед яких найвизначніші: «Степ» (дві картини, 1875), «Українська ніч» (1876),  «Вечір на Україні» (1878),  «Березовий гай» (1879), «Місячна ніч на Дніпрі» (1880),  «Дніпро вранці» (1881),  «Хмари» (1882)  та інші, і залишив по собі декілька відомих учнів.

         Не забувши про свою важку молодість, Куїнджи витрачав великі кошти на благодійність та заохочення молодих художників під час свого життя, і склав заповіт на користь Товариства імені Куїнджі, заснованого за його ініціативою разом з К. Я. Крижицьким в листопаді 1908 року для підтримки митців.  

         В нашій бібліотеці з творчостю Куїнджи Ви можете ознайомитися за такими книгами: «70 знаменитых художников. Судьба и творчество», Современная иллюстрированная энциклопедія. Искусство».

До дня народження Володимира Висоцького.

25 січня 1938 року народився Володимир Висоцький видатний поет, актор театру і кіно, автор-виконавець пісень (бард); автор прозових творів і сценаріїв.

Володимир Семенович написав 600 пісень і більше 100 віршів, серед яких найпопулярніші «Песня о друге», «Корабли», «Кони привередливые», «Утренняя гимнастика», «Я поля влюблённым постелю»,

«Песенка о слухах», «Баллада о борьбе», «Охота на волков», «Братские могилы», «Песня лётчика» інші пісні військової тематики та багато інших пісень. Як бард, він дав понад тисячу концертів на своїй батьківщині та в інших країнах світу.

Кіноглядачам Володимир Висоцький відомий переважно за фільмом «Место встречи изменить нельзя».

За популярністю Володимир Висоцький поступався тільки Юрію Гагаріну. Поет був найяскравішою зіркою свого часу, яка світить і досі.

Тетянин день.

    25 січня відзначають пам’ять св. мучениці Тетяни.  Свята  мучениця Тетяна Римська прийняла муки за віру у Христа в далекому 226 році. Муки Тетяни супроводжувались великими дивами: за її молитвою падали ідоли та руйнувались язичницькі храми, кати Тетяни одні падали замертво інші сповідували віру у Христа, розтерзане катами тіло Тетяни наступного дня було зовсім без пошкоджень, її не палив вогонь й не торкався голодний лев. В решті решт суддя, який так і не зміг змусити Тетяну відмовитись від віри у Христа, виніс їй смертний вирік - утнути мечем.

    Але ж яке відношення має свята мучениця Тетяна до студентства і чому саме в Тетянин день шумно гуляють студенти? Справа в тому, що саме 25 січня 1755 року імператриця Єлизавета Петрівна підписала указ про заснування Московського університету. Граф І.І.Шувалов спеціально підніс указ імператриці саме в день іменин своєї матері, оскільки сподівався на заступництво святої Тетяни. Після цього Свята Тетяна стала вважатися покровителькою університету і його студентів. Пізніше в університеті відкрили храм на честь святої мучениці Тетяни, а саму святу було оголошено покровителькою всього російського студентства. Офіційне свято встановлено у 1850 році.

    Традиційно студенти шумно відмічають цей день. Існувала також традиція серед жандармів: зустрівши в цей день  студента напідпитку, вони не чіпали його, а, навпаки, пропонували свою допомогу. В день Тетяни Хрещенської ставлять свічки за успіхи в навчанні. Мучениці Тетяні моляться у важкому навчанні і про освіту. Селяни вважали, що жінка, яка народилася в цей день, буде гарною господинею: «Тетяна і

і коровай пече, і доріжки по річці б'є, і хоровод веде». У східних слов'ян ще на початку XX століття в цей день жінки звивали клубки пряжі якомога тугіше і крупніше, щоб качани капусти вродили тугими і великими.

         І, звичайно, цей день іменини Тетяни. Тому всіх Тетян вітаємо з іменинами!         

До 245-річчя від дня народження Гофмана.

Ернст Теодор Вільгельм Гофман – німецький письменник, композитор, художник, представник романтизму, юрист народився 24 січня 1776 року. Батьки хлопчика розлучились і він виховувався у будинку бабусі з материнської лінії під впливом дядька Отто Вільгельма Дерфера – також юриста. Хлопчик рано проявив здібності до музики і малювання і в подальшому навчався музиці.

Отримавши освіту юриста та поступивши на службу, Гофман весь час намагався заробляти мистецтвом. 1804 – 1807 роки Гофман провів у Варшаві, де написав декілька музичних творів і навіть набув популярності, але ж не надовго і змушений був знову повернутись до юридичної служби.

Шукаючи себе в мистецтві Гофман написав Роман «Еліксир диявола», декілька новел, повість - казку «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер», публікував вірші в альманахах. Нам він відомий такими творами, як «Лускунчик та Мишачий король», «Золотий горнець» та іншими казками.

Відповідальність митця.

(До 130-річчя від дня народження Павла Тичини.)

«Ах не смійтеся ви наді мною, —
Не для вас я Вкраїну люблю!
Не для вас виливаю ці сльози з журбою,
Що ніхто їх не бачить нічною добою,
Коли довго від думок не сплю.»

    Павло Григорович Тичина – видатний український поет, перекладач, публіцист, громадський та державний  діяч – народився 23 січня 1891 року у сілі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії. 

    Батько  Павла був сільським псаломщиком і одночасно вчителем у безкоштовній сільській школі грамоти,  яка й розташовувалась в їхній хаті у сусідній кімнаті.  Часто заходячи до кімнати школи та підсідаючи до школярів, Павло у ранньому віці непомітно для себе вивчився читати.  Майбутній поет з дитинства проявив здібності до музики, малювання та віршування. 

    Павло навчався у чоловічому Чернігівському духовному училищі далі в духовній семінарії, де пройшов ґрунтовну школу у викладача Михайла Жука, який ввів Павла в коло чернігівської інтелігенції. Значний вплив на формування Тичини – поета мало його знайомство з Коцюбинським, літературні суботи якого він відвідував з 1911 року.

    Першій твір Тичини «Ви знаєте як липа шелестить» було надруковано у першому номері журналу «Літературно - науковий вісник» за 1912 рік, а перший збірник «Сонячні кларнети» виданий у 1918 році. Українська, польська, болгарська, словацька критика захоплено привітала поета. Про нього писали як про генія, що ні на кого не схожий, поет слов’янського й світового масштабу.

    Події в країні не могли не вплинути на творчість справжнього митця. Вже у наступному збірнику «Плуг», виданому у 1920 році, поет змінює стиль, переходячи від символізму й романтизму  до нової революційної поезії – політичної та філософської лірики, і в подальшому стає співцем побудови нового суспільства.

    З Києва, де його переслідували, В 1923 році Тичина переїжджає до Харкова за наполяганням поета Василя  Еллана - Блакитного, який тоді займав  високу державну посаду у Харкові. До переїзду спонукало ще й те, що брат поета Євгеній був заарештований ДПУ як благовісник – організатор Української автокефальної церкви та був відпущений під розписку Павла Григоровича.

    Чимало критиків та літературних діячів вважає, що тиск диктатури та насильство навколо зламало поета, і він капітулював перед системою. Але ж якщо пильно придивитись до біографії та творчості поета,  то спливає на думку зовсім інший висновок: в свої ще молоді роки Павло Григорович зрозумів, що більше за все любить свою родину та свій народ, тому й вирішив робити все, що йому по силах для покращення життя цих людей.

    І він робив. Павло Григорович перевіз до себе в Харків сім’ю свого брата Євгена, який

до того ж виховував чотирьох синів померлого брата Михайла.  У поета було 9 братів та сестер, численні племінники та племінниці, які потребували його підтримки. Працюючи у Харкові він продовжує надихати людей на трудові подвиги та соціальні перетворення своїми новими творами,  вивчає ще декілька мов і перекладає видатні твори  українською. Поет знав майже 20 мов, збереглися переклади Павла Тичини з 40 мов світу на українську мову.  З 1929 року  він вже академік  АН УРСР, директор Інституту літератури, з 1938 року депутат Верховної Ради УРСР, а в 1953-1959 роках Голова  Верховної Ради УРСР,  у 1943-1948 роках нарком просвіти УРСР. Діяльність Павла Григоровича відмічена багатьма вищими державними нагородами та преміями. Цікаво, що Гарвардський університет висував Тичину на здобуття Нобелевської премії за ранні поетичні збірники, але ж Павло відмовився номінуватися, бо це потребувало переїзду за кордон.    

        Відомо, що Павло Григорович першим підтримав художницю Катерину Білокур, навіть привіз її до себе до дому. Поет не любив оточувати себе коштовними речами, єдине, що він дозволив собі, як і більшість видатних людей, це велику бібліотеку понад  20 тисяч томів. Але як він витрачав свої чималі кошти, які отримував як посадова особа, та авторські гонорари?  В молодості Тичина, котрий не мав свого житла, весь гонорар за збірку «Плуг» передав рідному селу Піски на Чернігівщині, на ці гроші купили сільгоспмашину - трієр. Рідне село Тичини геть спалили під час війни і Павло Григорович  пожертвував на будівництво нової школи

величезну суму грошей. Коли до нього - міністру - на прийом приходили сільські вчительки з проханням про допомогу, він діставав з ящика свої гроші і говорив: «Це вам премія від Комісаріату освіти». Приїжджаючи в школи, просив директора дати йому список учнів-сиріт. Потім їм надсилались одяг, гроші на харчування ... В селах Павло Григорович насамперед заходив в шкільну бібліотеку. Якщо бачив, що вона пустує, то після приїзду в Київ вирушав в книжковий магазин «Сузір'я» (він перебував на бульварі Шевченка), і продавці вже знали: план з продажу буде. Книги відправлялися в сільські школи не пачками, а машинами! Але хто відправник, не вказувалося.

    Тому, мабуть, і пам’ять про Павла Тичину збереглась далеко за межами його рідного села, Києва та Харкова.