Сильний духом інтелектуальний прозаїк.

(До 120-річчя від дня народження В.Підмогильного)

Валер'ян Петро́вич Підмогильний – український письменник і перекладач, наш земляк, один з найвизначніших прозаїків українського «розстріляного відродження» - народився 2 лютого 1901 року у с. Писарівка, Павлоградського повіту на Катеринославщині у бідній селянській родині. Перша зустріч Валер’яна з іноземною мовою сталася коли батьки мрючи дати дітям освіту найняли вчителя французької мови для старшої доньки.

Після навчання у церковно-приходській школі у 1910 році Валер'ян вступив до Першого катеринославського реального училища, де також вивчав російську, німецьку та французьку мови, та яке закінчив у 1918 році з «відзнакою». Навчаясь в училищі, Валер'ян почав друкуватись. Він публікував свої пригодницькі оповідання у шкільному журналі під псевдонімом Лорд Лістер. У 1917 році було написане оповідання «Важке питання». Потім Підмогильний навчався з перервами, через матеріальну скруту, на математичному та юридичному факультетах Катеринославського університета, який так і не закінчив. Своїм духовним наставником у відчутті слова Підмогильний вважав Михайла Коцюбинського, достойно продовжуючи розбудову української словесності.

У 1920 році вийшла збірка Підмогильного «Твори Том 1», до якої увійшли 9 творів, частина з яких вже друкувалася у катеринославському збірнику «Січ». Працюючи у Ворзельській трудовій школі Підмогильний написав цикл «Повстанці», частину оповідань з якого було надруковано в катеринославській газеті «Український пролетар». Голод 1921-1923 років письменник змалював в оповіданнях «Син» (1923 рік).

Проза Підмогильного тематично розмаїта: через усю творчість письменника 20-х років проходить чи не найпоширеніша в літературі тема: революція і людина. Тільки Валер'ян Підмогильний сприймав її по-іншому: людина і революція, наголошуючи саме на першому слові. А відповіді на запитання, котрі поставали перед українською культурою, народом загалом, пов’язував перед усім із проблемою міста й села, їхніх взаємин, зображуваних у минулому й сучасному, в соціальному та національному аспектах, у контексті життя всього народу.

Про те, як прагнула селянська молодь сама «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку, письменник розповів у найвидатнішому творі – романі «Місто» (1927 рік). Роман став не тільки помітним, але й надзвичайно важливим явищем в українському мистецтві. Насамперед - це перший урбаністичний роман в українській літературі. Не менш важливим у творчій спадщині Підмогильного був роман «Невеличка драма» (1929 рік). Цей твір органічно доповнив бібліотеку українського інтелектуального роману.

На початку 30-х років Підмогильний стає визнаним авторитетом перекладацької школи в Україні, консультантом з іноземної літератури при видавництві «Рух».

Нажаль письменник став жертвою протистояння зловживанням представниками влади та злочинного використання державної караючої системи проти особистих ворогів та носіїв вільної думки. Його було заарештовано 8 грудня та засуджено на «10 років з конфіскацією» за надуманим обвинувачуванням. У соловецькому таборі в нелюдських умовах ізолятора Підмогильний продовжував писати. У його листах до дружини і родичів згадується невелика повість про життя одного будинку, потім розповіді, а з весни 1936-го Підмогильний неодноразово згадує про роботу над романом «Осінь 1929», в якому говорилося про початок колективізації на Україні. Нажаль всі ці твори загублені, а самого письменника страчено за новим вироком 3-го листопада 1937 року. У 1956 році Валер’яна Підмогильного реабілітовано посмертно.

Твори Валер'яна Петро́вича Підмогильного продовжили друкувати в Україні з 1989 року.