215
років від дня народження Ганса Крістіана Андерсена
Сьогодні, 2 квітня, у
світі святкують День дитячої книжки – на честь дня народження великого казкаря
Ганса Крістіана Андерсена. Вибір дати здається очевидним: хто не знає
Андерсена, великого дитячого письменника, казки якого читала кожна дитина у
світі? Але разом з тим можу закластися, що якби Андерсен дізнався про те, що за
трошки менше, ніж сто років по його смерті, його ж день народження
відзначатимуть днем дитячої книги (це вже не згадуючи про відому Премію
Андерсена, яку присуджують авторам та ілюстраторам дитячих книжок), він був би
далеко не в захваті від цього факту. Гадаю, він був би шокованим.
Річ у тім, що всім
своїм життям Андерсен намагався довести світу (чи принаймні лише Данії), що
достойний звання серйозного письменника, аби стояти поруч із іменами Хольберга
або Інгемана. В ідеалі легендарний данський казкар хотів би запам’ятатися
своїми поемами або драматичними творами. На крайній випадок згодилися б і
романи (так, їх у Андерсена не один і навіть не два), але щось пішло не так.
Письменника запам’ятали за його казки. Та і з ними все склалося не так, як
гадалося авторові.
І ось чому: сам
письменник ніколи не думав про свої казки (яких, між іншим, у нього більше ста
п’ятдесяти) як про дитячі твори. Він і казками почав їх називати не одразу. Спочатку
вони називалися просто історіями, казки ж почалися пізніше. Та й були вони не
лише для дітей, і навіть в першу чергу не для дітей, а для дорослих, як
постійно підкреслював сам Андерсен. Коли великому казкарю ще при його житті
встановлювали пам’ятник у Копенгагені, письменник одразу ж забракував
початковий його проект, де його зображали з книжкою та в оточенні дітей.
Здогадайтеся-но, чому.
Мені особисто в
Андерсені, його казках для дорослих і для дітей, а ще в цій іронії долі із
премією його імені та днем дитячої книжки вбачається дещо більше. А що як немає
книжки дитячої і книжки дорослої? Що як є лише книжка вчасна? Книжка, потрібна
нам тут і зараз – і не важливо, до якої вікової категорії відніс її редактор.
Подумайте. Так, дитячі
книжки часто написані простішою мовою, у них повно картинок та завеликий шрифт.
Але не ведіться на це маскування: вони і для нас, для дорослих, теж. Тому що
вони про справжнє, про важливе, про щире – вони про прості речі у складному,
здавалося б, світі. Вони про віру і добро, дружбу і любов, про дива і істини –
загальнолюдські істини, про які ніколи не пізно згадати. Так, вони можуть бути
простими, але в цій простоті – усе, що потрібно. Дитячі книжки виховують із
дітей дорослих людей, але і дорослих вони можуть навчити чомусь новому, або ж
нагадати їм про щось важливе. А може, і просто про їхнє дитинство. Можливо, це
навіть важливіше за все.
Насправді дитяча книжка
потрібна дорослим не менше, ніж дітям. А казки – о, казки їм потрібні як
нікому. Дитячий світ повний чудес і див і без казок (хоча з ними він стає лише
яскравішим), але з віком кольори притрушуються, чари забуваються. Ми більше не
читаємо казок на ніч, не чекаємо на доброго Оле Лукойє із його чарівною
парасолькою, не співчуваємо Гидкому каченяті і не тамуємо дихання, почувши про
Снігову Королеву. Ми більше не віримо в казки. І це нормально.
Але ж як добре було б
повернутися до світу казок дорослими. Хоча б іноді дозволити собі цю невеличку
втечу. Адже історії, розказані в казках, насправді говорять про нас. Про наші
життя, страхи, сподівання, почуття і вчинки. Голос казок приємний, м’який,
тихий. До нього хочеться дослухатися. То може, часом і варто?
Казки Андерсена ж
направду універсальні. Вони написані для всіх – ви відчуєте це одразу, взявши
до рук будь-яку з них. Пам’ятаєте, як в дитинстві було цікаво спостерігати за
пригодами його героїв? Тепер це буде зовсім інакший досвід, ви побачите в казці
більше, ніж просто чарівну історію. Ви побачите за нею дорослого, ви побачите
за нею себе. Чесно, вам це сподобається.
Гадаю, усім дорослим не
завадить час від часу мати можливість поринути в казку. Сьогодні день дитячої
книги. Давайте віддамо Андерсену належне – нехай він буде для всіх.
©
Марина Смагіна