Перлина української літератури.
Книга-ювіляр 2021 року.
(До 110-річного
ювілею від створення драми-феєрія «Лісова пісня»)
Інші будуть співці по мені,
Інші будуть лунати пісні,
Вільні, гучні,
одважні та горді
Поєднаються в яснім акорді
І полинуть у ті небеса,
Де
сіяє одвічна краса,
Там на їх
обізветься луною
Пісня та, що не
згине зо мною.
Драматургія
Лесі Українки справедливо вважається вінцем її творчості. Схильна до
філософських і громадських спорів вона дуже цінувала діалектику думки. І в ідейних
конфліктах між її героями та героїнями відчувається відлуння подій і явищ, що хвилювали
поетесу.
Володіння
багатьма мовами та цікавість до народного фольклору, історії та звичаїв
дозволяло Лесі легко перевтілюватися та вільно відчувати себе в усіх віках та
серед різних народів. Вміння глибоко і самостійно мислити
відкрило перед поетесою можливості перетлумачувати давно знайомі людству образи
і легенди.
З початку
двадцятого століття драматична поема стає провідним жанром Лесі Українки. Один
за одним з’являються твори, яким, як підкреслив Академік Олександр Білецький,
належить чільне місце не лише в українській літературі, а й загалом у
«європейській драматургії початку XX віку»:
«Одержима» (1901рік), «Вавілонський полон» (1903 рік), «На руїнах» (1904 рік),
«В катакомбах» (1905 рік), «Кассандра» (1907 рік), «Руфін і Прісцілла» (1908
рік), «У пущі» (1909 рік), «Бояриня» (1910 рік), «Лісова пісня» (1911 рік), «Оргія»
(1913 рік).
Не зважаючи
на те, що події відбуваються в інших краях і в давні часи, проблеми, які
поетеса підіймала у цих творах, суголосні устремлінням сучасників поетеси. Леся
прославляє раба-неофіта, який йде «… за волю проти рабства…», художника Річарда
Айрона, який відстоював свободу творчості, адвоката Мартіана, який живе і
бореться за для загального блага. Самозречення, відмова від особистого,
боротьба і мужність - ось риси, які прославляє Леся Українка.
Не
применшуючи значення «чужодальніх» творів, підкреслимо, що саме «Лісова пісня»
є вершиною творчості Лесі Українки.
Ще
п’ятирічною дівчинкою Леся почула розповідь про Мавку – витворену народною
фантазією лісову красуню. Через багато літ, вже написавши драму-феєрію «Лісова
пісня», поетеса у листі до матері зізналася: «Потім я в Колодяжному в місячну
ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені
привиділася мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували –
пам’ятаєш? – у дядька Лева Скулинського… Видно вже треба було мені її колись
написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» - я й сама не збагну чому.
Зчарував мене сей образ на весь вік».
В основі «Лісової
пісні» лежить соціальна тема викриття дрібновласницької моралі,
користолюбства та розрахунку. Мавка постає символом високої духовності,
втіленням авторських мрій про людину вільну, прекрасну, з ясним «огнем в душі».
Покохавши Лукаша, простого сільського хлопця, дивно граючого на свирілі, Мавка
не може жити без нього. Вона залишає фантастичних мешканців лісу і йде до людей.
Тут спостигає її гірке розчарування. Мавці чужі і незрозумілі грубі
егоїстичні риси обивателів, з якими їй довелося зіткнутися. Її чиста свята
любов до Лукаша була ображена і зневажена.
Леся Українка
розкриває все низьке і вульгарне в людях, але при цьому показує, що благородні
прагнення не залишаються неоціненими. Як би підкріплюючи свою думку, що не все
в світі людей гідно осудження. Створивши образ старого дядька Лева, його
благородними рисами поетеса додала контрасту з бездушністю і користолюбством
жалюгідних обивателів – матір’ю Лукаша та його дружиною Килиною. Дядько Лев - мудрий
і чуйний старий – відчуває могутні творчі сили природи і гаряче любить її.
Мавка ж,
зазнавши страждань і переможена прозою життя, не втратила віри в те, що
майбутнє за такими, як вона: «Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає…»
Багата
образна мова, якою написаний твір, оригінальне трактування слов’янської
міфології, майстерне використання народнопісенних засобів при розкритті
внутрішнього світу персонажів, розмаїття ритміки – все це переконливо
засвідчує, що «Лісова пісня» є перлиною в усій українській літературі.
Драма «Лісова пісня» вперше була
поставлена 22 листопада 1918 року в Київському драматичному театрі, і далі
починає свій тріумфальний похід до читача, глядача та інших цінувальників культури.
За свої 110 років драма пережила величезну кількість постанов у різних театрах
світу, отримала підтримку та набула популярності у різних народів (була навіть
перекладена бенгальською мовою).
У 1936 році
український композитор Михайло Скорульський створив балет «Лісова пісня», вперше
поставлений у 1946 році в Києві. У 1957 році відбулися прем'єри опери «Лісова
пісня» українського композитора Віталія Кирейка у Львові і оперній студії
Київської консерваторії. У 1961 році у Великому театрі СРСР відбулася постанова
балета «Лісова пісня» композитора Германа Жуковського (лібрето М. Габовича, постановники
О. Тарасова, О. Лапаурі) і майже одночасно прем'єра кінофільму «Лісова пісня»
за постановою режисера Віктора Івченка, знятого на кіностудії ім. Олександра
Довженка. У 1976 році вийшов короткометражний мультиплікаційний фільм «Лісова
пісня» за постановою режисера Алли Грачової знятий на кіностудії «Київнаукфільм».
У 1981 році вийшов український фільм-казка «Лісова пісня. Мавка» знятий на кіностудії
ім. Олександра Довженка за постановою режисера Юрія Іллєнка. У 1987 році український
композитор Мирослав
Волинський написав оперу «Лісова пісня», прем'єра якої відбулася у Кам'янці-Подільському на фестивалі
«Опера в мініатюрі» у 2017 році.
Відомо ще про
зйомку 3D мультфільму «Мавка. Лісова пісня»
і розробку комп’ютерної гри «The Forest Song». Таким чином можна побачити, що драма
«Лісова пісня» стала справжнім народним твором.