Народжена Україною.

У цих словах уся Ліна Костенко. Нескінчена віра в людину, її можливості, в силу духа – неповторна особливість її творчості. Яке щастя мати в Україні таку талановиту дивовижну постать: щиру, розумну, безкомпромісну, і бути її сучасниками. Кожний народ має свій духовний орієнтир, і це у нас Ліна Костенко.

Коли у її батька перед арештом спитали: чи є у нього зброя, він відповів: «Ось вона», вказуючи на маленьку донечку у ліжці. І напророчив. Мислительна енергія її віршів така, що пробиває кожне серце, ламає стереотипи,пробуджує совість.

ЇЇ вірші - це зброя проти тупої сплячки, дурісті та холопства.

«Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки».

В її поезії любов та спрага до життя:

«Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку».

Але її поезія зовсім не монументальна, майже навпаки проста і ніжна.

«Я в людей попрошу тільки віри
в кожне слово, почуте від мене,
в кожний погляд очей моїх сірих,
в кожну ласку рук нестудених».

Навіть, коли вона пише «Марусю Чурай» та «Берестечко», історія в її текстах пишеться просто на землі. В її свідомості та словах зв’язок часів. Вона ніби стоїть «над берегами вічної ріки». У неї все вічне – і минуле і сьогоденне. Оце вам по-костенківські:

«Ми переможем. Не такі ми й кволі».(з «Марусі Чурай»)

Яка життєствердність у словах поетеси:

«А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити.
І за минулим плакати не варт…»

Що може змінити наше життя, що може розставити все на свої місця? Це совість і правда.

«Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила.
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина».

Многія літа тим титанам, що тримають українське небо. Замість одного з’являються нові. І серед них Ліна Костенко.

Дякуємо їй! І з Днем народження!