В повітрі павутиння прозоро зависа,

Летить тонке, задумливо і легко.

А осені вогонь горить і не згаса

І відліта кудись, немов лелека.

Легенько обліта кульбабкою земля,

І золоті дими струмують від оселі.

А листя кружеля, а листя кружеля,

Неначе малюки на каруселі.

Летить кудись печаль, зника в густій імлі,

Крилом змахнувши легко на прощання.

І ніг моїх уже не втримати землі,

Бо, може, це моя печаль остання.

(Н. Кир`ян)